Великий піст, похід на Великдень

Великий піст

Великий піст — це подорож, рух і подорож. Жоден літургійний період нашої Святої Церкви не характеризується застоєм. Деякі можуть переживати святковий період як застій, і це пов’язано з нашим власним духовним станом, що ми були позбавлені благодаті Святого Духа, що призвело до духовної смерті.

Навпаки, Великий піст, як і будь-який святковий період, — це динамічний рух і подорож, що має початок, середину і кінець. Воно починається в Масляний понеділок, середина – неділя Розп’яття, а закінчується якраз перед неділею розп’яття (п’ятниця перед Лазарем).

Ὅταν κάποιος ξεκινάει γιὰ ταξνα ταξίδι θὰ πρέπει νὰ ξέρει ποῦ πηγαί Αὐτὸ συμβαίνει καὶ μὲ τὴ Μεγάλη Σαρακοστή. Πάνω ἀἀ ὅλα ἡ μεεάλη Σαρακοστὴ ἶἶναι ἕνα πνευματικὸ ταξίδι πὺὺ προρισμόό του ἶναι ὸὸ πάσχα, ἑ ἑρτὴ ἑρτῶν ». Εἶναι ἡ προετοιμασία γιὰ τὴν «πλήρωση τοῦ Πάσχα, ποὺ εἶναι ἡ πρακμαι ἡ πρακμα». Γιὰ τὸ λόγο αὐτὸ θὰ πρέπει νὰ ἀρχίσουμε μὲ τὴν προσπάθεια νὰ καταλάβουμε αὐτὴ τὴ σχέση ποὺ ὑπάρχει ἀνάμεσα στὴ Σαρακοστὴ καὶ τὸ Πάσχα, γιατὶ αὐτὴ ἀποκαλύει κάτι πολὺ οὐσιαστικὸ καὶ πολὺ σημαντικὸ γιὰ τὴ Χριστιανικὴ πίστη καὶ ζωή.

Ἄραγε εἶναι ἀπαραίτητο νὰ ἐξηγήσουμε ὅτι τὸ Πάσχα εἶναι κάτι πολὺ περισσότερο ἀπὸ μία γιορτή, πολὺ πέρα ἀπὸ μία ἐτήσια ἀνάμνηση ἑνὸς γεγονότος ποὺ πέρασε; ⁇ Καθένας πού, ἔστω καὶ μία μόνο φορά, ἔζησε αὐτὴ τὴ νύχτα «τὴ σωτήριο, τὴ φωταυγὴ καὶ λαμπροφόρο», ποὺ γεύτηκε ἐκείνη τὴ μοναδικὴ χαρά, τὸ ξέρει αὐτό.

Ἀλλὰ τί εἶναι αὐτὴ ἡ χαρὰ; Чому ми молимося на літургії воскресіння: νῦν πάντα πεπλήρωται φωτός, οὐρανός τε καὶ γῆ καὶ τὰ καται καταν? Ὲ ποἔ ὰννοια ἑρτζζζζζμννζόσσεεὅὅὼ τὸ ὸάνουν – θανάτου ὴὴν έκρωσιν, ἅἅἅάὴ αααίρεσιν ἄλλης βιοῆῆ ῆῆῆ ἰἰωνίου ἀπαρχήν …;

Σὲ ὅλες ὐὐτὲὲ ὶὶὶ ἐρωτήσεις ἡἡἀνντησὴ ἶὁναι: ἡ έἀέ ζωὴ ἡ ὁὁὁο πρὶν ἀπὸ Δυὸ χιλιάδες περίπου χόόνια ἀνέτειλεν ἐκ τῦῦῦφου Μᾶς δόθηκε τὴ μέρα ποὺ βαφτιστήκαμε, τὴ μέρα δηλαδὴ ποὺ ὅπως ὅπως ὅπως λ. Павло:.

Ἔτσι τὸ πάσχα πανηγυρίζουῦ ὴὴὴν ἀνάσταση τῦῦ χριτῦ Σὰν γεγοοὸ πὺὺ ἔγινε καὶ ἀκόμη γίνεται Σὲ ὲᾶᾶ. Γιατὶ ὁ καθένας ἀπὸ ὸᾶᾶ ἔλαβε τὸ Δῶρο ὐὐὐῆ ῆῆῆ έας ζωῆῆ κὶὶ ὴὴ Δύέύμη ὰὰ ὴὴν ἀποδεχτεῖ καὶ νὰ ζήσει Διὰ ὰέσου της. Ἶἶναι ἕνα Δῶρο πὺὺ ὺζἶζζή ἀλλζζζζι ὴὴὴθθεεή ὲαας ἀπέναντι Σὲ ὲάε κατάσταση ὐὐτοῦ τῦ ῦόσμου, ἀκόμη καὶ ἀἀἀναντι Στὸ θάνατο. Μᾶς дає τὴ δύναμη νὰ ἐπιβεβαιώνουμε θριαμβευτικὰ τό: νικήθηκε ὁ θθ». Φυσικὰ ὑπάρχει, ἶἀἶμα ὁ θάνατος, ἶἶναι Σίγος, τὸν ἀντιμετωίζουμε, κὶὶ ὶάποια μέρα θὰ ἔρθει καὶ γιὰ μᾶᾶ. Ἀλλὰ ὅλη ἡ ἡίστη ὸας ἶἶναι .τι μὲ τὸ Δικό του θάνατο ὁ χριστὸὸ ἄλλαξε τὴ ύύση ἀκριβῶῶ τῦῦῦάτου. Τὸν ἔκανε έέρασμα – Διάββαι », πάσχα» – στὴ βασιλεία τῦ ῦεοῦ ῦεεεααμμώώώώοαας τὴ Δραματικότερη τραγωδία Σὲ ἰώἰώνιο θρίαμβο, Σὲ ὲίκη. Μὲ τὸ θανάτῳ θάνατον πατήσας », μᾶς ἔκανε μέτοχους τῆς ἈνάστασοΤ Ἀκριβῶς γι αὐτὸ στὸ τέλος τοῦ ὄρθρου τῆς Ἀνάστασης – στὸν Κατηχητικὸ Λόγο τοῦ Ἰωάννου Χρυσοστόμου – λέμε θριαμβευτικά: Ἀνέστη Χριστός, καὶ ζωὴ πολιτεύεται. Ἀνέστη Χριστός, καὶ νεκρὸς οὐδεὶς ἐν τῷ μνήματι ».

Τετοια ἶἶναι ἡ πίστη ῆῆῆ ἐκκλησίας ποὺ ἐπιβεβαώίεεαι κὶὶ φανερώνεται μὲ τὴ ζωὴ τῶν ἀναρίθμητων ἁγίων της. Ἀλλὰ μήπως δὲ ζοῦμε βράδυὰ τὸ γεγονὸς ὅτι αὐτὴ ἡ πίστη σικιίστη ςείστη ςείίστη σεγονὸς Μήπως δὲ χάνουμε πολὺ συχνὰ καὶ δὲν προδίνουμε αὐτὴ τὴ νέα ζωὴ ποὺ λάβαμε σὰν δῶρο, καὶ στὴν κατάσταση ζοῦμε σὰν νὰ μὴν ἀναστήθηκε ὁ Χριστὸς καὶ σὰν νὰ μὴν ἔχει νόημα γιὰ μᾶς αὐτὸ τὸ μοναδικὸ γεγονὸς; Καὶ ὅλα αὐτὰ ἐξαιτίας τῆς ἀδυναμίας μας, τῆς ἀνκανότητάς μας νὰ ζοῦμε σταθερὰ μὲ πίστη ἐλπίδα καὶ ἀγάπη », στὸ ἐπίπεδο ἐκεῖνο ποὺ μᾶς ἀνέβασε ὁ Χριστὸς ὅταν εἶπε: Ζητεῖτε πρώτον τὴν Θεῦν Ἁπλούστατα ἐμεῖς ξεχνᾶμε ὅλα αὐτὰ γιατὶ εἴμαστε τόσο ἀπασχολημένοι, τόσο βυθισμένοι στὶς μέρεςὲς ἔγνοιες μας καὶ ἀκριβῶς ἐπειδὴ ξεχνᾶμε, ἀποτυχαίνουμε. Μέσα σ αὐτὴ τὴ λησμοσύνη, τὴν ἀποτυχία καὶ τὴν ἁμαρτία ἡ ζωή μας γίνεται ξανὰ παλαιὰ », εὐτελής, σκοτεινὴ καὶ τελικὰ χωρὶς σημασία, γίνεται ἕνα χωρὶς νόημα ταξίδι γιὰ ἕνα χωρὶς νόημα τέρμα. Καταφέρνουμε νὰ ξεχνᾶμε ἀκόμα καὶ τὸ θάνατο καὶ τέλος, ἐντελῶς αἰφνιδιαστικά, μέσα στὶς «ἀπολαύσεις τῆς ζωῆς» μᾶς ἔρχεται τρομακτικός, ἀναπόφευκτος, παράλογος. Μπορεῖ κατὰ καιροὺς νὰ παραδεχόμαστε τὶς ποικίλες ἁμαρτίες μας καὶ νὰ τὶς ἐξομολογούμαστε, ὅμως ἐξακολουθοῦμε νὰ μὴν ἀναφέρουμε τὴ ζωή μας σ ἐκείνη τὴ νέα ζωὴ ποὺ ὁ Χριστὸς ἀποκάλυψε καὶ μᾶς ἔδωσε. Πραγματικὰ ζοῦμε σὰν νὰ μὴν ἦρθε ποτὲ Ἐκεῖνος. Υ̓ὐτὴ εἶναι ἡ ἁἁνη πραγματικὴ ἁμαρτία, ἡ ἁμαρτία ὅλων τῶν ἁμαρτιῶν, ἡἡπύύύμενη θλλίψη καὶ τἀγμμία ὅλων τῶν κατ ὄνομα χριστιανῶν.

Ἂν τὸ ἀναγνωρίζζζμμμμμὰὰὰὰὰὰβββββμμμῦῦῦἶἶἶ ὸὸ ὸασχα καὶ γιἶἶἶὶ πεσσχόόόε γὶὶὶὶϋϋέέέέέέιὴ τὴ ὴεγάλη Σαρακοστή. Γιατὶ τότε μποροῦμε νὰ καταλάβουμε ὅτι ἡ λειτουργικὴ παράδοση τῆς Ἐκκλησίας καὶ ὅλος ὁ κύκλος τῶν ἀκολουθιῶν της ὑπάρχουν , πρῶτα ἀπ ὅλα, γιὰ νὰ μᾶς βοήθειασουν νὰ ξαναβροῦμε τὸ ὅραμα καὶ τὴν γεύση αὐτῆς τὺς , νὰ μπορέσουμε νὰ μετανοήσουμε καὶ νὰ ξαναγυρίσουμε στὴν .κκλησία . Πῶς εἶναι δυνατὸν νὰ ἀγαπᾶμε καὶ νὰ ἐπιθυμοῦμε κάτι ποὺ δὸμεϾτέρὲν Ω͂ῶῶ μποροῦμε ἂν βάλουμε πάνω ἀπὸ καθετὶ ἄλλο Στὴ ζωή μας άτι πὺὺ ποὲ Δὲν ἔχουμε Δεῖ καὶ Δὲν ἔχουμε χαρεῖ; Ὲὲ λόγλλα λόγια: πῶῶ μποροῦμε, πῶῶ ἶἶναι Δυνατὸν νὰ ἀναζητήσουμε μιὰ βασιλεία γιὰ τὴν ὁποία Δὲν ἔχουμε ἰδέα; Ἡ ἡἡτρεία ῆῆῆ ἐκλησίας ἦταν ἀπὸ ὴὴν ἀρχὴ καὶ ἶἶναι ἀκόμα καὶ ώἐρα ἡ ἴἴσοδο ἐ ἡἐ se⁇⁇ ⁇οἴδ κας ἐ ὴἐ έέ ζωὴ τῆῆ βασιλείας. Μέσα ἀπὸ τὴ λειτουργική της ζωὴ Ἐ κληκκλησία μᾶς ἀποκαλύει ἐκεῖνα ποὺ ὀφθαλμὸς οὐκ οἶδε καὶ οὖς οὐκ ἤκουσε καὶ ἐπὶ καρδίαν ἀνθρώπου οὐκ ἀνέβη, ἃ ἡτοίμασεν ὁ Θεὸς τοῖς ἀγατό »». Καὶ Στὸ ὸέντρο ὐὐτῆῆ ῆῆῆ λειτέέέῆῆῆζζῆῆῆῆῆὶ ὰὰν αρδιά της καὶ ὶμεοονημά της – Σὰν⁇ λ⁇ο ὺἱ ἀκτίνες του Διαπερνοῦν αθετὶ – ἶἶναι τὸ πάσχα. Τὸ Πάσχα εἶναι ἡ πόρτα, ἀνοιχτὴ κάθε χρόνο, ποὺ ὁδηγεῖ στὴν ὑπέρλαμπρη Βασιλεία τοῦ Χριστοῦ, εἶναι ἡ πρόγευση τῆς αἰώνιας χαρᾶς ποὺ μᾶς περιμένει , εἶναι ἡ δόξα τῆς νίκης ὸ τώρα πποία ἀπ ‘ ».

Ὁλόκληρη ἡ λατρεία τῆς Ἐκκλησίας εἶναι ὀργανωμένη γύρω ἀπὸ τὸ Πάσχα, γι αὐτὸ καὶ ὁ λειτουργικὸς χρόνο, δηλαδὴ ἡ διαδοχὴ τῶν ἐποχῶν καὶ τῶν ἑορτῶν, γίνεται ἕνα ταξίδι, ἕνα προσκύνημα στὸ Πάσαι! Εἶναι τὸ τέλος ὅλων αὐτῶν ποὺ ἀποτελοῦν τὰ παλαιὰ »καὶ ὴ ἀρχὴ τῆς« νέας ζωῆς », μιὰ συνεχὴς« διάβδο ἀπὸ τὸν «κόσμο τοῦτο» στὴν Βασιλεία ποὺ ἔχει ἀποκαλυφτεῖ ἐν Χριστῷ.

Παρ ὅλα ὐὐτὰ ἡ παλαιὰ »ζωή, ἡ ζωὴ τῆῆ ῆἁῆἁαρτίας καὶ ῆῆῆ ῆ όόότητας, Δὲν εἶναι ε⁇ ⁇ολο ὰὰ ξεπεἶσσστῖῖῖῖ κ ν ν ἀλλάξξι. Τὸ Εὐαγγέλιο περιμένει καὶ ζητάει ἀπὸ τὸν ἄνθρωπο νὰ κάνει μιὰ προσπάθεια. Ίαποία, στὴν κατάσταση ποὺ βρίσκεται τώρα ὁ θρωνθρωπος, εἶναι οὐσιαστικὰ ἀπραγματοποίητη. Ми стоїмо перед викликом. Τὸ ὅραμα, ὁ Σόόχος, ὁ τρόπος ῆῆῆ έέές ζωῆῆ ἶἶναι γὰὰ ὰᾶᾶ ζζία πρόκληση ποὺ βρίσκεται όόσ πολὺ πάνω ἀπὸ τὶὶ Δύνατητέέ μας!

Γι ὐὐὐτό, ἀκόμα καὶ ἱ στοπόστολοι, ὅταν ἄκουσαν τὴ Διδασκαλία τἀῦ κυρίου τὸν ρώτησαν ἀπελπισμένα: τὶὶ ἄρα Δύναται Σωθῆναι; (Мт. 19:26). Правда, непросто відмовитися від тривіального ідеального життя, яке складається з щоденного лікування, повернення матеріальних благ, безпеки та насолоди, і прийняти інше ідеальне життя, яке, звичайно, не позбавлене досконалості у своїй меті: ye τέλειοι ὡς ὁ Πατὴρ ἡμῶν ἐν οὐρανοῖς τέλειος ἐστίν. Υ̓ὐτὸ ὁ ὰόσμος μὲ ὅλα του τὰ μέσα »μᾶᾶ λέει: νὰ εἶσαι χαρούμενος, μὴν ἀνησυχεῖῖ, ἀκολούύα τὸν« ὐὐρὺ »Δρόμο. ⁇ Χριστὸὸ Στὸ ὐὐαγγέλιο έέει: Διάλεξε τὸ Στεὸ Δρόμο, ἀγωωίσου καὶ ὑπόφερε, γιατὶ ὐὐτὸὸ ἶἶναι ὁ Δρόμος γιὰ τὴ όόνη ἀληθινὴ ὐὐτυχία. Καὶ ἂν ἡ κληκκλησία δὲν βοηθάει πῶς θὰ μπορέσουμε νὰ κάνουμου νὰ κάνουμδυ κάνουμα Ω͂ῶῶ μποροροῦμε νὰ ξμετνήσουμε κὶὶν ξὑανγγγυρίσουμε Στὴν ὑὑὑροχη ὑπόσχεση ποὺ ὺᾶᾶ Δίνεται κάθε χρόνο τὸ πάσχα; Ἀκριβῶς αὐτὴ εἶναι ἡ στιγμὴ ποὺ ἐμφανίζεται ἡ Μεγάλη Σαρακοσ Αὐτὴ εἶναι ἡ χείρα βοηθείας »ποὺ ἁπλώνει σὲ μᾶς ἡ Ἐκκλησία. Εἶναι τὸ σχολεῖο τῆς μετάνοιας ποὺ θὰ μᾶς δώσει δύναμη νὰ δεχτοῦμε τὸ Πάσχα ὄχι σὰν μιὰ ἁπλὴ εὐκαιρία νὰ φᾶμε, νὰ ποιοῦμε, ν ἀναπαυτοῦμε, ἀλλά, βασικά, σὰν τὸ τέλος τῶν «παλαιῶν» με μας μας ὺ εἶ μας .

Στὴν ἀρχαία Ἐκκλησία ὁ βασικὸς σκοπὸς τῆς Σαρακοστῆς ἦταν νὰ προετοιμαστοῦν οἱ Κατηχούμενοι, δηλαδὴ οἱ νέοι ὑποψηφιοι χριστιανοί, γιὰ τὸ βάπτισμα πού, ἐκεῖνο τὸν χρόνο, γίνονταν Λὴ διάρκεια τῆς. Ἀλλὰ ἀκόμα καὶ τώρα ποὺ Ἐ κληκκλησία δὲν βαφτίζει πιὰ τοὺς χριστιανοὺς σὲ μεγάλη ἡλικία καὶ ὁ θεσμὸς τῆς κατήχησης δὲν ὑπάρχει πιά, τὸ βασικὸ νόημα τῆς Σαρακοστῆς παραμένει τὸ .διο. Для, ἂν καὶ ὶἴμαστε βαφτισμένοι, ἐκεῖνο πὺὺ συνεχῶῶ χάνουμε μ κὶὶ προδίνουμε ἶἶναι ἀκριβῶῶ ὐὐτὸ ποὺ λάβαμε στὸ βάπτισμα. Ἔτσι τὸ Πάσχα γιὰ μᾶς εἶναι ἡ ἐπιστροφή, ποὺ κάθε χρόνο κάνουν, στὸ βάπτισμά μας καὶ ἑπομένως ἡ Σαρακοστὴ εἶναι ἡ προετοιμασία μας γι αὐτὴ τὴν ἐπιστροφὴ – ἡ ἀργὴ ἀλλὰ ἐπίμονη προσπάθεια νὰ γεγονποιήσουμε τελικὰ τὴ »νέα ἐν Χριστῷ ζωή. Τὸ, τι, καθὼς θὰ δοῦμε, οἱ ἀκολουθίες στὴ σαρακοτίεςνὴ λατρεία διατηροῦν ἀκόμα καὶ σήμερα τὸν κατηχητικὸ καὶ βαπτιστικὸ δημιουργρα, δὲν εἶναι γιατὶ διατηροῦνται «ἀρχαιολογικὰ» ἀπομεινάρια, ἀλλὰ εἶναι κάτι τὸ ζωήτικ. Γι αὐτὸ κάθε χρόνο ἡ Μεγάλη Σαρακοστὴ καὶ τὸ Πάσχα εἶναι, μιὰ ἀκόμα φορά, ἡ ἀνακάλυψη καὶ ἡ συνειδητοποίηση τοῦ τί γίναμε μὲ τὸν «διὰ βαπτίσματός» μας θάνατο καὶ τὴν ἀνάσταση.

Подорож, паломництво! Καθὼὼ ὸὸ ἀρχίζουμε, ῆαθὼὼ κάνω ὸὸ πρῶτο ῆῆμα Στὴ χαρμολύπη »ῆῆῆ εεάλης Σαρακοστῆῆ βέέέμμμε – κοντά, πολὺ μακριὰ – ὸὸν παρουσία. Εἶναι ἡ χαρὰ τῆς Λαμπρῆς, εἶναι ἡ εἴσοδος στὴ δόξα τῆς Βασιλ. Ἶἶναι ὐὐτὸ τὸ ὅραμα, ἡ π πόγευση τύπη ῆῆῆ πεγάλης Σαπηύηῆῆῆ χαρρ,, φῶῶ, καὶ τὴ Δική μας προσπθθεαα μιὰ πνευματικὴ ἄνοιξη ». ⁇ Գիշ τα ππορεῖ ὰ ὰἶναι Σκοτεινὴ καὶ ὸεεάλλη τλλὰ Σὲ ὅλο τὸ μῆκος τἀῦ Δρό мкὰὰὰ μυστικὴ καὶ ἀκτινοόολα ὐὐὐὴ φαίνεται νὰ λάμπει στὸν ὁρίζοντα. Μὴ καταισχύνῃς ἡμᾶς ἀπὸ τῆς προσδοκίας ἡμῶν, Φιλάνθρωπε!”

Коли людина починає подорож, вона повинна знати, куди вона йде. Це також стосується Великого посту. Перш за все, Великий піст – це духовна подорож, метою якої є Великдень, «Свято свят». Це підготовка до «наповнення Пасхи, яка є правдивим Одкровенням». Тому ми повинні почати з того, щоб спробувати зрозуміти цей зв’язок між Великим постом і Великоднем, оскільки він відкриває щось дуже істотне і дуже важливе для нашої християнської віри і життя.

Чи потрібно пояснювати, що Великдень – це набагато більше, ніж свято, набагато більше, ніж щорічне спогади про подію, що минула? Про це знають усі, хто хоч раз прожив цю ніч «спасіння, просвітлення і сяйво», хто скуштував ту неповторну радість.

Але що це за радість? Чому ми співаємо на літургії воскресіння: «Завжди наповнилося світлом, небо і земля, і глибини»? У якому сенсі ми «святкуємо» — як ми це заявляємо — «некроз смерті, пекло вигнання іншого життя вічного початку…»?

Відповідь на всі ці запитання: нове життя, яке близько двох тисяч років тому «востало з гробу», було запропоновано нам, усім, хто вірить у Христа. Нам був даний день хрещення, тобто день, коли як ап. Павла: «… щоб ми охристилися на смерть, щоб Христос воскрес із мертвих славою Отця;

Таким чином, на Великдень ми святкуємо Воскресіння Христове як подію, яка була і відбувається з нами. Тому що кожен з нас отримав дар цього нового життя і силу прийняти його і пережити його. Це дар, який кардинально змінює наш настрій в будь-якій ситуації в цьому світі, навіть перед обличчям смерті. Це дає нам сили тріумфально підтвердити, що «смерть переможена». Звичайно, смерть все ще є, це точно, ми стикаємося з нею, і одного дня вона прийде до нас. Але вся наша віра полягає в тому, що Своєю смертю Христос змінив саму природу смерті. Це змусило його пройти — «перехід», Великдень» — до Царства Божого, перетворивши найдраматичнішу трагедію у вічний тріумф, у перемогу. «Смерть ти смерть топтала», він зробив нас учасниками Свого Воскресіння. Тому наприкінці правопису Воскресіння – у Катехизисі Іоанна Золотоустого – ми тріумфально говоримо: «Христос воскрес, і життям керується. Христос воскрес, і ніхто не вмер у пам’яті».

Такою є віра Церкви, яка підтверджується і відкривається життям її незліченних святих. Але чи не живемо ми щодня тим, що ця віра рідко стає нашим власним досвідом? Чи не часто ми втрачаємо і не зраджуємо це нове життя, яке отримали в подарунок, а насправді живемо так, ніби Христос не воскрес і ніби ця унікальна подія не має для нас ніякого значення? І все це через нашу нездатність, нашу нездатність жити стійко з вірою, надією та любов’ю, до рівня, на який Христос підняв нас, коли сказав: «Шукайте найперше Царства Божого і правди Його». Ми просто забуваємо про все це, тому що ми такі зайняті, настільки занурені в свої щоденні турботи і просто тому, що ми забуваємо, ми зазнаємо невдачі. У цьому забутті, невдач і гріх наше життя знову стає «старим», дешевим, темним і, нарешті, безглуздим, воно стає безглуздою мандрівкою до безглуздого кінця. Нам вдається забути навіть смерть і, нарешті, зовсім несподівано, в «насолоди життя» приходить страшне, неминуче, ірраціональне. Іноді ми можемо визнавати свої різні гріхи і визнавати їх, але ми все одно не відносимо своє життя до того нового життя, яке Христос відкрив і дав нам. Ми дійсно живемо так, ніби Він ніколи не приходив. Це єдиний справжній гріх, гріх усіх гріхів, бездонний смуток і трагедія всіх названих християн.

Якщо ми це усвідомимо, то зможемо зрозуміти, що таке Великдень і навіщо він потрібен і передбачає Великий піст. Тому що тоді ми зможемо зрозуміти, що літургійна традиція Церкви та весь цикл її богослужінь існують, перш за все, щоб допомогти нам заново відкрити бачення і смак цього нового життя, яке ми так легко втрачаємо і зраджуємо, а потім, ми можемо покаятися і повернутися до Церкви. Як можна любити і бажати те, чого ми не знаємо? Як ми можемо поставити понад усе в нашому житті те, чого ніколи не бачили і чому не радіємо? Іншими словами: як ми можемо, як можна шукати Царства, про яке ми не знаємо? Богослужіння Церкви було від самого початку і навіть зараз є нашим входом і спілкуванням з новим життям Царства. Своїм літургійним життям Церква відкриває нам те, що «око не бачило, і вухо не чуло, і не підходило до серця людини, але Бог приготував тих, хто любить його» (Кор. 2, 9). І в центрі цього літургійного життя, як його серце і його північ, як сонце, чиє проміння пронизує все, є Великдень. Великдень – це двері, щороку відчинені, що ведуть у славне Царство Христове, це смак вічної радості, що чекає на нас, це слава перемоги, яка віднині, хоч і невидима, заливає все творіння: смерть переможена. ».

Усе богослужіння Церкви організовується навколо Пасхи, тому літургійний час, тобто послідовність пір року і свят, стає подорожжю, паломництвом до Пасхи, яка є Кінець і яка є водночас. початок. Це кінець усього «старого» і початок «нового життя», безперервний перехід від «цього світу» до царства, об’явленого у Христі.

Проте «старе» життя, життя гріха і малості, нелегко подолати й змінити. Євангеліє чекає і просить людину докласти зусиль, які в тій ситуації, в якій зараз знаходиться людина, по суті є нереалізованим. Ми стоїмо перед викликом. Бачення, мета, шлях нового життя для нас є викликом, який так сильно перевищує наші можливості!

Тому навіть апостоли, почувши вчення Господа, розпачливо запитали Його: «Чи можуть вони тоді спастися?» (Мт. 19:26). Насправді, зовсім нелегко відмовитися від незначного ідеалу життя, створеного щоденною турботою, з пошуком матеріальних благ, з безпекою та насолодою, і прийняти інший ідеал життя, який, звичайно, не позбавлений досконалості у своїй Мета: Станьте досконалими, як досконалий наш Небесний Батько. Ось що говорить нам світ з усіма своїми «засобами»: будь щасливим, не хвилюйся, я йду «широким» шляхом. Христос у Євангелії говорить: обирайте вузьку дорогу, боріться і страждайте, бо це шлях до єдиного справжнього щастя. І якщо Церква не допомагає, як ми можемо зробити цей жахливий вибір? Як ми можемо покаятися і повернутися до чудової обітниці, яку ми даруємо щороку на Великдень? Саме в цей час і з’являється Великий піст. Це та рука допомоги, яку нам простягає Церква. Саме школа покаяння дасть нам сили прийняти Великдень не як просту можливість поїсти, випити, відпочити, а, по суті, як кінець «старого», що є всередині нас, і як наш вхід у нове. .

У стародавній Церкві головною метою Великого посту була підготовка катехуменів, тобто нових кандидатів-християн, до хрещення, яке в той час відбувалося під час воскресної Божественної літургії. Але навіть зараз, коли Церква більше не хрестить християн до старості, а інститут катехизису більше не існує, основний зміст Великого посту залишається тим самим. Бо, хоча ми хрещені, те, що ми постійно втрачаємо і зраджуємо, це саме те, що ми отримали в Хрещенні. Отже, Великдень для нас – це повернення, яке ми робимо щороку, до нашого хрещення, і тому Великий піст – це наша підготовка до цього повернення – повільне, але наполегливе зусилля, щоб нарешті здійснити власний «прохід», наш «Великдень» у нове життя в Христос. Те, що, як ми побачимо, послідовності богослужінь Великого посту і сьогодні зберігають свій катехизичний та хрещенський характер, не тому, що збереглися «археологічні» залишки, а це щось живе й істотне для нас. Тому щороку Великий піст і Великдень знову є відкриттям і усвідомленням того, ким ми стали своєю «хрещенською» смертю та воскресінням.

Подорож, паломництво! Починаючи, роблячи перший крок у «блаженство» Великого посту, ми бачимо – далеко-далеко – пункт призначення. Це радість Блискучого, це вхід до слави Царства. Саме це бачення, смак Пасхи, робить печаль Великого посту радістю, світлом і власними зусиллями духовною «весною». Ніч може бути темна й довга, але по всій дорозі на обрії ніби сяє таємний і сяючий світанок. «Не переповнюй нас нашим очікуванням, благодійнику!»

Leave a Reply

Your email address will not be published.

This site uses cookies to offer you a better browsing experience. By browsing this website, you agree to our use of cookies.