Церква

Церква

Церква нашої парафії є центром нашого життя. Там ми отримали бажання, коли нашу матір окропили, там нас хрестили, там нас помазали, там нас освятили, там ми заклали основу нашого життя таємницею шлюбу.

У святому храмі ми переживали радощі, але й печалі, супроводжуючи наших улюблених померлих.

Всередині храму людина може зустріти цього самого Бога. Не просто зустрітися з Ним, але прийняти Його чистим причастям Його тіла і Його крові.

Він сказав це так чітко: «ὁ τρώγων μου τὴν σάρκα καὶ πίνων μου τὸ αἷμα ἐν ἐμοὶ μένει, ἐν ἐμοὶ μάρκα καὶ πίνων μου τὸ αἷμα ἐν ἐμοὶ μάρκα καὶ ίίνων μου τὸ αἷμα ἐν ἐμοὶ μέν`ει, ἐἐμοὶ μένει, 5ὑτκν.

Він стає єдиним з Христом, він стає Христофором.

Усередині храму агіографії на стінах, священні ікони з Христом, Дівою Марією, Предтечею і святими допомагають нам піднятися високо, перевершити земне і опинитися в небесному світі.

Під час Божественної Літургії священик і співаки мелодійно заповнюють простір храму і допомагають християнам у піднесенні душі, щоб вони по-справжньому відчули богослужіння, яке відбувається всередині храму.

У храмі ми всі відчуваємо себе братами, дітьми Божими. Церква не розрізняє багатих і бідних, освічених чи неосвічених. У храмі ми почуємо апостольське та євангельське читання, а потім проповідь, слово Боже, послання Неба.

Усередині храму вірні отримують благословення церкви. Жодне освячення не виконується без благословення. Благословення – це дар, це продовження благословення, яке дав людям сам Христос.

Іноді він благословляв своїх учнів, іноді натовпи, іноді матеріальні речі, а іноді весь світ. Його останньою появою перед Його учнями була поява і жест благословення: «καὶ ἐπάρας τὰς χεῖρας αὐτοῦ εὐλόγησεν αὐτούς, K’L’50ς» (K’L’0ς).

І єпископ чи священик сьогодні робить той самий крок, продовжуючи ту саму роботу в храмі, коли вони благословляють церковний колектив, коли вони благословляють хліб, олію, вино, коли вони благословляють воду та багато інших небесних дарів.

Церква — «Ковчег спасіння». Це порятунок для окремих людей, для родини, для суспільства, для нашого народу, нашої Батьківщини. У церкві людина знаходить відкуплення, радість, любов. Для цього потрібні сили й мужність у смутках і життєвих випробуваннях.

Сам Христос запевняє нас: «Погляньте на Мене всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:26).

Дуже характерно згадуються святі отці нашої Церкви, які кажуть, що освячення людини досягається тільки через церкву і всередині церкви. Церква є місцем обожнення людини. Хто хоче з’єднатися з Христом і через Ісуса Христа з Богом Отцем, знає, що це з’єднання відбувається в тілі Христа, який є нашою святою Православною Церквою. З’єднання, звичайно, не з Божественною сутністю, а з обожненою людською природою Христа. Але цей союз із Христом не є ані зовнішнім, ані лише моральним.

Ми не послідовники Христа, як люди можуть бути послідовниками філософа чи вчителя. Ми є членами Тіла Христового, справжнього, а не морального, як помилково пишуть деякі богослови, не вникаючи в дух Святої Церкви. Христос бере нас, християн, незважаючи на нашу негідність і гріховність, і впроваджує у своє тіло. Він робить нас Своїми членами. І ми стаємо справжніми членами тіла Христового, а не морально. Як каже апостол Павло: «Члени його тіла, його тіла та кісток його» (Ефесян 30).

Звичайно, залежно від духовного стану християн, іноді вони є живими членами тіла Христового, а іноді – мертвими. Але мертві не перестають бути членами тіла Христового. А напр. хто охрестився, став членом тіла Христового. Якщо він не сповідається, не причащається, не живе духовним життям, він є мертвим членом тіла Христового. Але коли він кається, то відразу приймає божественне життя. Це пронизує його, і він стає живим членом тіла Христового. Його не потрібно хрестити. Але нехрещений не є членом тіла Христового, навіть якщо він живе морально людським життям. Йому потрібно охриститися, стати членом Тіла Христового, приєднатися до Христа.

Тому, оскільки ми є членами тіла Христового, життя Христа пропонується і стає нашим життям. І так ми оживлені, спасені й обожествлені. Нас не можна було б вважати, якби Христос не зробив нас членами Свого святого тіла.

Ми не могли б спастися, якби не святі Тайни нашої Церкви, які єднають нас із Христом і роблять нас, за словами Святих Отців, єдиними і єдиними у Христі. Тобто бути з Христом одним тілом і однією кров’ю.

Яке велике благословення — ділитися вічними таємницями! Христос стає нашим, життя Христа стає нашим, Його кров стає нашою кров’ю. Тому святий Іоанн Золотоустий каже, що Бог не має нічого більше, ніж те, що Він дає до Святого Причастя. Людина також не може просити у Бога нічого більшого, ніж те, що вона отримує від Христа в Божественному Причасті.

Таким чином, хрещені, помазані, сповідані, ми ділимося Тілом і Кров’ю Господа і також стаємо богами за Харіна, єднаємося з Богом, ми вже не чужі, а знайомі Йому.

У Церкві, в якій ми поєднані з Богом, ми живемо цією новою реальністю, яку Христос приніс у світ: новим придбанням. Це життя Церкви, Христа, яке стає нашим даром Святого Духа.

Усе в Церкві веде до обожнення. Божественна Літургія, Таїнства, Богослужіння, проповідь Євангелія, піст – усе це веде туди. Церква є єдиним місцем обожнення.

Церква не є соціальним, культурним чи історичним інститутом, який можна порівняти з іншими інституціями світу. Це не схоже на різні інститути світу. Люди можуть мати гарні установи, гарні організації, гарні інституції та інші речі. Наша Православна Церква – це єдине, неповторне місце спілкування Бога з людиною, обожнення людини. Тільки в Церкві людина може стати богом, більше ніде. Ні в університетах, ні в установах соціальних служб, ні в чомусь іншому, що є гарним і хорошим для людей. Все це, як би добре вони не були, не може запропонувати те, що може запропонувати Церква.

Тому, як би не діяли світські інституції та системи, вони ніколи не можуть замінити Церкву.

Нам, слабким і грішним людям, можна час від часу проходити через кризи та труднощі всередині Церкви. Скандали можуть відбуватися і всередині Церкви. І це відбувається, тому що в Церкві ми на шляху до обожнення і дуже природно, що людські слабкості існують. Ми стаємо, але ми не боги. Але як би це не сталося, ми ніколи не покинемо Церкву, тому що в Церкві ми маємо унікальну можливість поєднатися з Богом.

Коли напр. ми йдемо до Храму, щоб піти до церкви, і там зустрічаємо, можливо, таких, які не звертають уваги на священну послідовність і навіть розмовляють один з одним, щоб відволікнути нашу увагу на мить, приходить розумна риторика, яка розповідає нам: – “Що ти врешті отримуєш, коли приходиш до Церкви?” «Чи не краще сидіти у своєму домі, де вам буде більше спокою та затишку для молитви?»

Але ми повинні розважливо протистояти цій злоякісній думці:

– «Так, я, мабуть, матиму більше зовнішнього спокою в моєму домі, але не матиму Благодаті Божої, щоб мене обожнити і освятити. Я не буду мати Христа, Який присутній у Своїй Церкві. Я не буду мати Його святого Тіла і Його святої Крові, які є в Його Святому Храмі, на Святій Трапезі. Я не буду брати участь у Тайній Вечері Божественної Літургії. Я буду відірваний від своїх братів у Христі, з якими ми разом складаємо тіло Христове».

Тож, що б не сталося, ми не залишимо Церкву, бо тільки в них ми знаходимо шлях до обожнення.

Leave a Reply

Your email address will not be published.

This site uses cookies to offer you a better browsing experience. By browsing this website, you agree to our use of cookies.